Боровицький Назар Богданович

Матеріал з Електронна енциклопедія КГТА
Боровицький Назар Богданович

Назар Богданович Боровицький (24 вересня 1993, Полтава — 5 квітня 2022, поблизу Маріуполя) — майор (посмертно) Головного управління розвідки Міністерства оборони України, учасник Російсько-української війни. Герой України (2023, посмертно). Випускник ліцею «Політ» 2011 року.

Життєпис

Назар Богданович Боровицький народився 24 вересня 1993 року в Полтаві в родині Богдана Володимировича та Лесі Олександрівни Боровицьких. Назар був другою дитиною в сім’ї. Першою була донечка Оксана, яка була гарною та надійною нянькою для братика, пильнувала та оберігала його.

Із самого раннього дитинства Назар гуртував біля себе друзів. Був ініціатором дитячих ігор. Дуже любив грати у футбол. Починаючи з 5-6 класу, почав загартовувати себе фізично: підтягування на турніку з рюкзаком, повним цегли, біг, віджимання, качання пресу.

Родина мешкала в селі Пашківка колишнього Козельщинського району, й Назар із 2000 року по 2008 рік навчався в Пашківській загальноосвітній школі I–III ступенів. Під час навчання був активним учасником шкільних вистав, концертів, виховних заходів та спортивних змагань. Назар ріс чесним, відкритим, щирим, із загостреним почуттям справедливості, яку завжди відстоював, де б він не був. Був надійним плечем для друзів.

Із 2009 по 2011 рік навчався в Полтавському обласному ліцеї-інтернаті для обдарованих дітей із сільської місцевості при Кременчуцькому педагогічному училищі ім. А. С. Макаренка (ліцей «Політ»), де поглиблено вивчав математику, інформатику та програмування, був старостою групи протягом трьох років. Навчався сумлінно, був відмінником. Як і сестра Оксана, закінчив 11 клас із золотою медаллю. Грав у футбол, відвідував секцію боксу.

У 2011 році Назар, пройшовши складний відбір, вступає до Національної академії Служби безпеки України. Упродовж чотирьох років був старшиною курсу. Із перших днів військової служби Назар зарекомендував себе сумлінним та дисциплінованим курсантом, який успішно опановував навчальну програму та відповідально ставився до виконання службових обов’язків. І саме за це неодноразово був нагороджений грамотами та дипломами. Завдяки цілеспрямованій та наполегливій роботі Назара, умілому поєднанню ним вимогливості із всебічним піклуванням про підлеглих, курсантський колектив під його керівництвом став одним із кращих підрозділів Академії.

По закінченню четвертого курсу, в 2015 році Назар приймає рішення достроково завершити навчання й стати в ряди захисників Батьківщини, підписавши контракт із Головним управлінням Служби безпеки України. Із групою курсантів-добровольців вирушає на навчання до США, де було багато практики з військової справи, а також із надання першої медичної допомоги. Повернувшись із США, Назар разом зі своїми однокурсниками-добровольцями та старшими побратимами їде на схід захищати Батьківщину. Завдяки знанням, здобутим у США, та особистісним якостям: мужності, героїзму, рішучості та холодному розуму, — Назар неодноразово рятував життя воїнам ЗСУ.

3 серпня 2019 року Назар взяв шлюб з Анастасією Латер, яка стала для Назара добрим, вірним та надійним другом і коханою.

Під час ротацій Назар повертався до роботи в Києві, паралельно навчаючись та удосконалюючи свою військову майстерність. Він отримав багато сертифікатів міжнародного зразка, опанувавши військові спеціальності водолаза, сапера, інструктора спецоперацій, здійснивши близько ста стрибків різної складності з парашутом, пройшовши курси «Спеціальні операції з нагляду та розвідки», «Підготовка розвідки для курсу бойової медицини», «Надання першої допомоги в надзвичайних ситуаціях».

Навесні 2021 року Назар підписує контракт із Головним управлінням розвідки Міністерства оборони України, а наприкінці серпня 2021 року бере участь у рятувально-евакуаційній місії в Афганістані. Назар зі своїми побратимами йдуть туди, куди відмовляються йти військовослужбовці іноземних рятувальних місій. Він виносить на руках міжнародну журналістку, афганку Фатіму, громадянку Канади, без страху отримати в будь-яку мить кулю від талібів. Після ризикованої операції з порятунку цивільних із Кабулу Назар Боровицький був нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня.

У грудні 2021 року Назар їде на схід України, де й зустрічає початок повномасштабного вторгнення рф. Як тільки стало зрозуміло, що Київ під загрозою, Назар на чолі групи вирушає боронити столицю, беручи участь у боях у Бородянці, Бучі та селах Київської області. Коли ворога було відкинуто від Києва, Назар зі своєю групою отримує наказ відправитись на маріупольський напрямок. І починаються звитяжні польоти під щільним вогнем ворога на «Азовсталь», коли Маріуполь вже був у облозі. До міста повітрям доставляли продовольство, а повертаючись, забирали поранених. Була домовленість серед пілотів та військових, які супроводжували польоти, летіти один раз. Але командир групи, капітан Назар Боровицький, здійснив три польоти.

5 квітня 2022 року рано вранці був отриманий сигнал SOS від вертольоту з пораненими, який вилетів з «Азовсталі». Спеціальна рятувально-пошукова група, яка мала виконувати цю роботу, відмовилась летіти, знаючи, що це може бути політ в один кінець. Назар зі своєю групою взяв відповідальність на себе, вилетівши втретє на допомогу. Росіяни вже чекали та підбили вертоліт. Чотири кілометри — відстань між життям і смертю, бо саме стільки кілометрів не вистачило, щоб долетіти до лінії розмежування. Це був, насправді, героїчний вчинок.

Пошукова операція відмовилася летіти. Прийнято було рішення направити гурівців. І він підняв руку, сказав: «Я полечу». Хоча розумів, що, мабуть, це політ в один бік

— командир роти Олександр Коваленко


Про долю командира групи Назара Боровицького нічого не було відомо, припускали, що він може бути в полоні.

На місці катастрофи вертольотів була братська могила, де рашисти як-небудь присипали тіла наших героїв. Усі зусилля, які були докладені ГУР МО щодо ексгумації, завершувались відмовою ворога. Лише в травні 2023 року завдяки таємній спецоперації розвідки останки Героя вдалося повернути додому.

Рік і три місяці рідні та близькі вірили, надіялись, молились, що син, брат, чоловік, побратим, друг живий. На жаль, 17 липня була отримана страшна звістка про збіг ДНК на 99,9 %.

28 липня в селі Пашківка Кременчуцького району провести Назара Боровицького в останню путь біля школи зійшлися сотні людей. Наступного дня, 29 липня, відбулося прощання в Михайлівському Золотоверхому соборі в Києві. Поховали Назара Боровицького на Байковому кладовищі.

Нагороди

  • Звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка»
  • Орден Богдана Хмельницького III ст.
  • Орден «За мужність»

Вшанування пам’яті

Див. також

Джерела

Покликання

Отримано з https://wiki.kgta.edu.ua/index.php?title=Боровицький_Назар_Богданович&oldid=2086