Бергер Євген Дмитрович

Матеріал з Електронна енциклопедія КГТА
Бергер Євген Дмитрович у період викладання в Кременчуцькому педучилищі (1976)

Євген Дмитрович Бергер (2 вересня 1939, Кременчук — 15 серпня 2024, там же) — педагог та краєзнавець. Викладач історії й суспільствознавства Кременчуцького педагогічного училища у 1975–1976 роках.

Життєпис

У ранньому дитинстві

Народився Євген Бергер 2 вересня 1939 року в Кременчуці. Його батько — Бергер Дмитро Володимирович, 1913 року народження — родом із Смоленської губернії, усе життя був робітником, із 1931 по 1974 рік працював на заводі «Дормаш» токарем, слюсарем-верстальником, фрезерувальником, стругальником. Мати — Бергер Олександра Андріївна, 1911 року народження — походила з Власівки (зараз — селище Олександрійського району Кіровоградської області), з 1929 принаймні до 1976 року працювала в Кременчуцькому тресті їдалень кухарем. Родина мешкала в одноповерховому будинку на розі вулиць Тараса Шевченка та 1905 року (сучасна вулиця Полковника Гегечкорі). Цей будинок був знесений у 1986 році.

Будинок на розі вулиць Тараса Шевченка та 1905 року, в якому мешкала родина Бергерів
З батьками

У дитинстві любив читати вірші, казки народів світу. Пізніше — історичні твори. Діти в СРСР не мали великого вибору зарубіжної літератури. З того, що було доступно, Євген Бергер найбільше любив оповідання Джека Лондона та його роман «Мартін Іден». Також любив читати журнал «Довкола світу», який виписували батьки.

Із 1947 по 1957 рік Євген Бергер навчався в школі: спочатку закінчив 7 класів у школі № 10 (тоді вона розташовувалася біля залізничного вокзалу), потім навчався в Кременчуцькій середній школі № 4, у якій закінчив 10 клас.

Під час навчання в школі Євген Бергер любив кататися на лижах. Уже в дорослому віці згадував із посмішкою, як потрапив у кумедну ситуацію. Того дня він вийшов з дому з лижами та палицями, щоб так поїхати до школи. Але дорогою настільки захопився, що коли вже отямився, годинник показував, що почався урок. Тоді хлопець вирішив покататися до обіду. Проте коли повернувся додому, на нього чекали докори мами, якій уже повідомили, що сина в школі не було. Захоплювався хлопець також і футболом, у юності навіть грав у кількох товариських матчах на місцевому рівні.

Із вересня 1957 по травень 1958 року Євген Бергер працював на Кременчуцькому комбайновому заводі токарем.

У 1958 році був призваний до лав Радянської Армії. Служив у зенітних, а потім ракетних військах у Московському, а пізніше в Туркестанському військових округах. І навіть під час служби майбутній краєзнавець пропонував офіцерам влаштувати для солдат екскурсію багатим історією містом, у якому вони проходили службу.

З товаришем під час проходження строкової служби

Після демобілізації з січня 1962 по серпень 1962 року працював на Харківському тракторному заводі слюсарем. Із вересня 1962 по грудень 1965 року навчався в Харківському механіко-технологічному технікумі, після закінчення якого здобув спеціальність «технік-механік швейного устаткування». Із січня 1966 по серпень 1969 року працював у Ростові-на-Дону на фабриці індпошиву й ремонту одягу техніком-механіком.

Євген Бергер у 24 роки

У 1966 році вступив на вечірнє відділення філософського факультету Ростовського-на-Дону державного університету. У 1969 році за сімейними обставинами переїхав до Кременчука. Після переїзду продовжував навчання на заочному відділенні. Закінчив університет у 1972 році, здобувши спеціальність «філософ, викладач філософії та суспільствознавства».

Із вересня 1969 по серпень 1970 року працював на Кременчуцькому автомобільному заводі токарем, а з жовтня 1970 по жовтень 1973 року — на Кременчуцькому шкіряно-лимарному комбінаті настроювачем швейних машин.

Із жовтня 1973 по серпень 1975 року викладав історію в Кременчуцькій вечірній середній школі № 6. Працюючи в школі, був головою первинної організації «Знання» та головою педагогічного товариства.

Станом на 1975 рік Євген Бергер перебував у шлюбі з Лейлою Алахвердіївною Рустамовою 1948 року народження.

Із серпня 1975 по серпень 1976 працював викладачем історії й суспільствознавства Кременчуцького педагогічного училища.

Пізніше Євген Дмитрович викладав у Кременчуцькому медичному училищі, Кременчуцькому автомеханічному технікумі, на загальнотехнічному факультеті Харківського інституту радіоелектроніки в Світловодську, на кафедрі філософії в Кременчуцькому національному університеті імені Михайла Остроградського. Почуття справедливості й ліберальні погляди Євгена Дмитровича в радянські часи інколи навіть завдавали йому проблем. Так, за його словами, з одним із закладів йому довелося попрощатися через брак строгості, що не схвалювалося тоді.

Отже, з великим ентузіазмом вітав Євген Бергер ті зміни, які відбувалися в Україні наприкінці 1980-х — початку 1990-х років. І разом із іншими патріотами був їхнім учасником, підтримуючи проукраїнських політичних діячів Кременчука тих часів.

Кременчук залишається без тих, хто 35 років тому все починав. Дуже жаль...

— колишній кременчуцький журналіст Олександр Курилов, який свого часу підіймав перший жовто-блакитний прапор у Кременчуці, про Євгена Бергера після його смерті.


Остання екскурсія Кременчуком із Євгеном Бергером (7 квітня 2024)

Після виходу на заслужений відпочинок Євген Дмитрович знайшов себе в ролі самобутнього екскурсовода, який із ентузіазмом розповідав про Кременчук, про його історію та цікавих людей, які мешкали в ньому. Після початку Російсько-української війни громадська активістка Олена Нестерова, яка переїхала до Кременчука з Луганська, заснувала ініціативу «Спільні прогулянки Кременчуком», до якої долучився Євген Дмитрович. Разом із кременчуківцями, гостями міста та вимушеними переселенцями зі сходу України він пройшов сотні кілометрів, безкоштовно проводячи захоплюючі екскурсії різними куточками міста, прищеплюючи любов до нього. Здавалося, що Євген Дмитрович знає про Кременчук та його мешканців усе. Невтомний, він постійно був у русі, проводив екскурсії і в дощ, і в спеку, відповідав на всі запитання, розповідав комічні історії, заслуживши славу «народного екскурсовода».

«Служу місту і Україні!» — такими словами зазвичай відповідав Євген Бергер, коли йому дякували за розповідь чи допомогу.

В останні роки життя Євгена Дмитровича по-новому відкрили його для себе й кременчуцькі журналісти. Він допомагав у створенні матеріалів для «Кременчуцького громадського ТБ», «Кременчуцької газети», «Візиту» «Програми Плюс», «Кременчуцького телеграфу», «Кременчуцької телерадіокомпанії». Так «Кременчуцька газета» відзняла з ним понад 30 сюжетів про Кременчук та його історію. Із Євгеном Бергером радилися й столичні науковці.

До останнього часу Євген Дмитрович брав активну участь у житті Кременчука. Так, наприклад, він був учасником комісії з перейменування топонімів у рамках деколонізації та декомунізації міста, проводив благодійні екскурсії на підтримку Збройних сил України, переймався ситуацією на фронті, слідкував за новинами.

Євген Бергер отримує від міського голови почесний знак «За заслуги перед містом»

У квітні 2024 року «за багаторічну просвітницьку роботу серед населення, самовіддане служіння обраній справі, високий професіоналізм у популяризації історії міста Кременчука, видатних особистостей та визначних місць, виховання патріотизму серед населення, вагомий внесок у справу збереження культурної спадщини, активну громадську позицію, вагомий внесок у розвиток міста» Євген Дмитрович Бергер був нагороджений почесним знаком «За заслуги перед містом». У своїй промові під час нагородження він говорив про історію Кременчука.

15 серпня 2024 року Кременчук облетіла трагічна звістка про те, що з дев’ятого поверху багатоповерхівки по Університетській вулиці випав відомий кременчуцький викладач та краєзнавець Євген Дмитрович Бергер. Відомо, що в останні свої дні через поганий стан здоров’я Євген Дмитрович перебував у сильній депресії. Ця новина просто шокувала кременчуківців, адже багато з них знали Євгена Дмитровича: у багатьох він викладав, устигши попрацювати в кількох освітніх закладах Кременчука, багато з них брали участь в піших екскурсіях містом, які він проводив.

Прощання з Євгеном Дмитровичем у Міському палаці культури
Могила Євгена Дмитровича у Власівці

Прощання з Євгеном Дмитровичем Бергером відбулося 19 серпня в Міському палаці культури. Провести його в останню путь прийшли міський голова Віталій Малецький, секретар міськради Юрій Гриценко, журналісти, бібліотекарі, медики, освітяни, діячі культури. Поховали Євгена Дмитровича на кладовищі у Власівці, де спочивають його батьки.

Ушанування пам’яті

2 вересня 2024 року Євгену Бергеру мало б виповнитися 85 років, і з цієї нагоди Кременчуцьке товариство філателістів планувало випустити конверт, присвячений «народному екскурсоводові». Погашення конверту відбулося в день поховання краєзнавця. У цей же день на його честь була випущена поштівка авторства кременчуцького художника Сергія Брильова.

Значення та відгуки

Євген Дмитрович Бергер, безперечно, є однією з найбільш знакових постатей кременчуцького краєзнавства і важко переоцінити зроблене ним для збереження історії міста. Незважаючи на те, що його спадщина — це переважно проведені екскурсії та відеозаписи розповідей про Кременчук, його історію та мешканців, зроблені «Кременчуцькою газетою» та Віто Катторгі, у пам’яті кременчуківців Євген Бергер залишиться «народним краєзнавцем» та «народним екскурсоводом».

Його оповідки про давнину не лише захоплювали допитливого слухача про історію, яка творилася протягом віків — вони спонукали до роздумів, аналізу почутого, вивчення й обговорення далекого й близького минулого. Доречно нагадаю, що це були розповіді, повні болю і страждань українського народу від сивої давнини до сьогоднішніх днів, оповідки про цілий ряд людських доль, трагічних чи драматичних ситуацій Другої світової та війни, яку розпочав наш північний сусід ще у 2014 році. Його розповіді були побудовані таким чином, що теоретичний виклад матеріалу опирався на значну кількість прикладів баченого й пережитого ним особисто, бо прожив у нашому місті багато років. А ще вони були цікаві тим, що оповідач максимально наповнював їх значною кількістю інформації в історичній змінності, широко посилався на найавторитетніші джерела, що не тільки захоплювали, але й виглядали цілком умотивованими і заслуговували на увагу.

— літератор і журналіст Федір Олексійович Чужа.


Людина неймовірної енергії, життєлюбства й допитливості. Євген Дмитрович Бергер — той чудовий дядечко, що водив кременчужан пішими екскурсіями в найпотаємніші місця Кременчука, що, здавалося, знав про кожен камінчик, про кожну історичну подію й про кожного кременчужанина. Я особисто познайомилася з Євгеном Дмитровичем ще в 90-ті, коли переймалася пошуком слідів підпілля ОУН на наших теренах. Скільки ми з ним обходили — від жилмістечка до Щемилівки!

— кременчуцька журналістка Юлія Билина.


Галерея

Див. також

Джерела

Покликання

Отримано з https://wiki.kgta.edu.ua/index.php?title=Бергер_Євген_Дмитрович&oldid=2486